Йо. 41 зач.; 12, 1-18.

Слава Ісусу Христу!

Сьогоднішня Євангелія від Івана описує нам останні дні життя нашого Спасителя тут, на землі.

Ми відчуваємо велике благословення для людського роду через прихід Божого Сина на Землю. Ми радіємо з родиною Лазаря через Його воскресіння, і разом із мешканцями Єрусалиму нам хочеться вигукнути: «Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє!» (Ів 12, 13), хочеться вклонитися Йому до ніг, як це зробила Марія, яка намастила Його ноги миром і витерла своїм волоссям.

Флп. 247 зач., 4, 4-9

«Той, що на херувимськім престолі, заради нас сів на осля
і добровільно прибув на муки, чує нині, як діти кличуть: Осанна!
Сину Давидів, поквапся спасти своє створіння!..(сідальний Утрені)». 

Дорогі во Христі сестри і браття!

Сьогоднішнє свято, яке описує славний в’їзд Христа у Єрусалим, знаменує завершальну фазу Його спасительної місії. Месія прибуває сюди, щоб сповнити пророцтво й довершити діло відкуплення через свою смерть на хресті. Тому Отці Церкви, розважаючи над духовним значенням цієї події, залишили нам молитви і стихири, де оспівують Христа, який не просто йде на муки, а поспішає, щоб спасти своє створіння.

Мр. 47 зач.; 10, 32-45

Дорогі в Христі!

Слово Боже цієї неділі відкриває перед нами глибоку правду про людське серце. Ісус іде до Єрусалиму, знаючи, що на Нього чекають страждання, приниження і смерть. Він відкрито говорить про це своїм учням. У той самий момент Яків та Йоан підходять до Нього з проханням про славу: «Зволь нам, щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від тебе у твоїй славі» (Мр 10, 37).

Цей контраст вражає. Христос говорить про жертву – людина думає про вигоду. Христос іде шляхом служіння – людина шукає першості. Чи не відбувається так само й сьогодні? Бог говорить до людини через створений світ, через красу природи, через гармонію створіння. Але людина часто не чує. Вона хоче володіти, використовувати, панувати.

Євр. 321 зач., 9, 11-14

Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішнє апостольське читання в п'яту неділю Великого посту відкриває нам величну картину служіння Христа як нашого Первосвященника. Апостол Павло порівнює старозавітні обряди очищення з досконалою жертвою Спасителя. Проте, якщо ми подивимося на цей текст крізь призму нашої відповідальності за Божий світ, він зазвучить для нас з новою, екологічною силою.

Лк. 4 зач.; 1, 39-49; 56.

У світлі свята Благовіщення вітаюся по-християнськи, що дає нам можливість почути, замислитись і дати свою відповідь: «Христос посеред нас»!

Свято Благовіщення, напевно, неспроста святкують у період, коли матінка земля прокидається зі сну. Прокидається і чекає на «благу вість»… А на яку звістку чекаємо ми? Якщо ми земні, що із землі взяті, тож, хочемо ми цього чи не хочемо, але в цю ж землю і підемо. До кого ми прислухаємось у цей період пробудження, шануючи Богородицю як Матір Божу, оселю Бога і матір нашу, яка стала церквою на землі, вільно прийняла Слово Творця і дозволила йому жити в ній? Чи готові ми теж сказати своє «так» Господеві?

Мр. 40 зач.; 9, 17-31

«Спадок Господній – діти; плід лона – нагорода.
Як стріли у руці вояка, так діти віку молодого.
Щасливий чоловік, що ними наповнив сагайдак свій!
Не осоромляться, коли будуть позиватись при брамі з ворогами».
(Пс 127, 3-5) 

Сьогодні Слово Боже звертає нашу увагу насамперед на дитину, до якої Творець виявляє свою любов і милосердя. Наш Господь часто ставив за приклад саме дітей, кажучи: «Пустіть дітей приходити до мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже. Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме, як дитина, – не ввійде до нього. І обнявши їх, поклав на них руки і благословив їх». (Мр 10, 14-16). У Святому Письмі знаходимо чимало прикладів матеріальних забезпечень, зцілень, оздоровлень і навіть воскресінь дітей, які Господь виявляв безпосередньо чи через своїх учнів або пророків. Практично жодну дитину в потребі наш Творець і Спаситель не проігнорував, що свідчить про Його особливу любов, турботу, опіку.

Євр. 314 зач.; 6, 13-20

Дорогі в Христі брати і сестри!

Сьогоднішнє апостольське читання в четверту неділю Великого посту нагадує нам про Божу обітницю Авраамові, особливо про його терпеливість, яка веде до її здійснення, і про надію, що є «котвою душі, безпечною та міцною» (Пор. Євр. 6, 19). Ці слова відкривають нам фундаментальну істину євангельської керигми: Бог є вірний Своєму слову, а ми, як спадкоємці Його обітниці, покликані до радикальної вірності у відповідальності за все Боже створіння. Бог поклявся Самим Собою, що благословить і розмножить насліддя Авраама, і це благословення охоплює не лише людину, але й увесь світ, бо створіння є середовищем нашого життя.

Мр. 37 зач.; 8, 34 – 9, 1. 

«Яка бо користь людині здобути світ увесь
 і занапастити свою душу?»
(Мк 8, 36)

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі!

Сьогоднішнє недільне Боже слово, євангельський текст, настільки сильне та промовисте, що на основі кожного почутого рядка можна насправді написати не одну книгу чи докторську дисертацію.

Справді, сучасний світ, нинішнє суспільство, яке часто відкидає Творця як свою першопричину й основу всього сущого та живого, як фундамент Життя, може позбавити людину справжніх цінностей, які будують, творять і мотивують для розвитку та росту.