Нобелівську премію з хімії отримали Сусуму Кітаґава (Японія), Річард Робсон (Велика Британія) та Омар М. Ягі (Йорданія), інформує сайт Нобелівського комітету. Цьогорічні лауреати створили молекулярні конструкції з великими просторами, крізь які можуть проходити гази й інші хімічні речовини.

Робота вчених допомогла створити «нові можливості у розв’язанні деяких із викликів, з якими стикається людство». Наприклад, вилучення з води ПФАС – так званих вічних хімікатів, які мають надзвичайну стійкість до розкладання у природі та організмі людини. За стримування й очищення навколишнього середовища від ПФАС нині борються у ЄС.

Згідно з даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), інвестиції у сонячну енергетику перевищили $500 млрд, а у вітрову – $250 млрд. Для порівняння, вугільна генерація отримає менш ніж $100 млрд. Таке співвідношення свідчить про рішучий глобальний зсув у бік ВДЕ.

Регіональні лідери змінюють геополітичний ландшафт. Китай, на частку якого припадає понад 80% світового виробництва сонячних панелей, посилює свою технологічну перевагу. США активно впроваджують субсидії через Inflation Reduction Act, стимулюючи масштабне будівництво нових потужностей. Європа ж прагне зменшити енергетичну залежність, розвиваючи власне виробництво. Країни, що розвиваються, як-от Індонезія, В’єтнам та Бразилія, розглядають ВДЕ як можливість перескочити «вуглецеву епоху».

Ми звикли до того, що вода є самоочевидною частиною нашого життя і не задумуємося про те, що у світі вже сьогодні кожна друга людина переживає гострий дефіцит цього найважливішого ресурсу принаймні кілька місяців на рік. Глобальна статистика жорстока: близько 44% усіх природних катастроф після 1970 року були пов’язані з водою, передусім із повенями.

Водночас потреба людства зростає: сільське господарство, яке годує планету, поглинає понад дві третини світових водних ресурсів, а в окремих регіонах ця цифра сягає 90%. Промисловість і міста доповнюють цей попит, створюючи ситуацію, коли в багатьох країнах попит на воду вже перевищує сталу пропозицію.

Компанія Icarus Group представила інноваційну установку Icarus Sun Mill, яка виробляє електроенергію, чисту воду та тепло із сонячного світла. Як працює «Сонячний млин» і чому він ефективніший за звичайні сонячні панелі.

Енергетична криза та зростання світового споживання підштовхують інженерів до пошуку альтернативних рішень, здатних замінити традиційні джерела енергії. Стандартні сонячні панелі вже міцно увійшли в життя, проте вони мають очевидну нестачу — залежність від прямих сонячних променів та обмежену ефективність. Тому компанія Icarus Group запропонувала новий підхід, створивши систему Icarus Sun Mill, здатну забезпечувати електроенергію, опалення та чисту воду одночасно. Ця технологія відкриває перспективи для автономного життєзабезпечення будинків та промислових об'єктів.

Вчені з Нанкінського університету (Китай) розробили прозоре покриття, яке можна наносити на звичайні вікна, перетворюючи їх на ефективні сонячні панелі. Дослідники вже створили робочий прототип. Якщо масштабувати технологію на мільйони вікон у світі, можна буде отримати теравати «зеленої» енергії.

Технічно це покриття має назву «безбарвний однобічний дифракційний сонячний концентратор» (CUSC). Воно працює так: частина світлових фотонів спрямовується до країв скла, де розташовані фотогальванічні елементи, які перетворюють світло на електроенергію. Решта світла вільно проходить крізь вікно.

В Україні вже кілька років діє законодавство, яке зобов’язує агентства та маркетплейси повідомляти потенційних покупців або орендарів про енергетичні характеристики будівель. Це має допомогти покупцям розуміти, скільки енергії споживатиме їхнє майбутнє житло, а відповідно – скільки коштуватиме його утримання.

Але на практиці ці вимоги майже не виконуються. Якщо уважно переглянути рекламні оголошення про новобудови чи квартири, то в більшості з них інформація про клас енергоефективності відсутня.

Від дитячих прогулянок лісом поруч із зубрами до окопів під Бородянкою, а потім знову до природоохоронної роботи – такий шлях Михайла Доридора. Еколог у другому поколінні, учасник двох українських революцій і ветеран війни з позивним «Еколог», він присвятив життя збереженню «Цуманської пущі».

Сьогодні Михайло не лише розробляє туристичні маршрути Волинню, а й допомагає побратимам через природотерапію.

Михайло Доридор – провідний фахівець з рекреації Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща». Уродженець Ківерців, еколог за освітою, воїн-захисник.